Метою даного дослідження було дослідити хронологічний розвиток первісного образотворчого мистецтва з акцентом на його регіональні відмінності. Аналіз був спрямований на вивчення художніх форм та технік різних періодів первісного мистецтва, зокрема від раннього палеоліту до неоліту, та їхнє значення для формування символічних систем. Методологія дослідження ґрунтувалася на аналізі чотирьох основних аспектів мистецтва: хронологічного розвитку художніх форм, регіональних відмінностей у техніках і стилях, застосованих матеріалах та техніках, а також символічному змісті мистецьких об'єктів. Дослідження охопило аналіз наскельних малюнків, мегалітичних споруд, різьблення по кістці та каменю, керамічних виробів, а також об'єктів, пов'язаних із символікою родючості, смерті та поховань. Результати дослідження показали, що первісне мистецтво було не лише засобом художнього вираження, але й важливим елементом релігійних та соціальних практик. Зокрема, зображення тварин відображали тотемічні вірування та ритуальні функції, а абстрактні геометричні символи мали глибоке духовне значення, пов'язане з природними циклами. Географічні відмінності вказують на різні підходи до мистецтва в регіонах: від наскельного живопису та мегалітів Західної Європи до різьблених об'єктів Східної Європи і символічних прикрас Близького Сходу. Особливу роль у ритуалах відігравали статуетки, пов'язані з культом родючості, та художні форми, що супроводжували поховання, підкреслюючи віру в життя після смерті. Таким чином, образотворче мистецтво відіграло ключову роль у відображенні духовного та соціального життя ранніх суспільств, залишаючи величезний простір для подальших досліджень, зокрема у напрямку вивчення впливу екологічних змін на розвиток символічних систем. Важливість отриманих результатів полягає у поглибленні розуміння ролі мистецтва як інструменту соціальної комунікації та ритуальної практики в ранніх суспільствах, що може бути використано в сучасних міждисциплінарних дослідженнях з археології, культурної антропології та історії мистецтва